Допомога АТО

Як   уберегти психіку дитини за умови ведення бойових дій.

Ще півроку тому ми жили в іншій країні, по-іншому мислили, сміялися з інших жартів, по-іншому планували сімейний бюджет, і по-іншому виховували наших дітей. Тепер ми стрімко шукаємо відповіді на багато питань, зі складністю звикаємо до страшних думок, але все ж намагаємось загартовувати в собі оптимістичний настрій та тільки позитивні думки.

А наші діти з повною кашею в голові - змушені самостійно переосмислювати і розуміти всю ситуацію, яка зараз відбувається навколо них.

За останніми підрахунками півмільйона дітей в Україні бачили наслідки воєнних дій. І це лише на Донбасі. Не краща ситуація і в інших регіонах. Батьки скаржаться на те, що діти задають «незручні питання про війну». Малечу цікавить чому по телевізору показують танки, зростає кількість загиблих, хто такі терористи, що таке АТО? 

Звичайно, найперша порада психологів – обмежити доступ дитини до «небажаної інформації». Мова йде не лише про телебачення чи Інтернет. «Будь-які обговорення війни, кількості вбитих чи полонених має відбуватись «за зачиненими дверима». Також не варто вживати слова «війна», «смерть», «кров».

Виникає питання чи варто взагалі говорити з дитиною на подібні теми. Говорити потрібно обов’язково, але краще самим розмову не починати. Якщо дитина задає питання, у жодному випадку не можна їх лишати без відповіді. Не отримавши пояснення про те, що турбує, дитина може дофантазувати, зробити хибні висновки з почутого на вулиці. 

Базовим компонентом психічного здоров я  дитини є відчуття спокою та безпеки. Дітям, особливо у зоні бойових дій, потрібно наголошувати, що всі негаразди тимчасові. Розмова має бути спокійною, без підвищення голосу чи різких висловлювань. Для дітей дошкільного чи молодшого шкільного віку найбільш зрозуміла форма – ігрова. Можна використати іграшки, книги або просто розповісти казку про те, як «посварились» дві країни і тепер мають «виправляти власні помилки».

«І ще одне – за будь-яких обставин не можна розділяти людей на «наших» і «не наших», навіть пояснюючи від кого тато захищає батьківщину». Розділення дітлахів «на табори» - неминуче. Вони копіюють поведінку дорослих і звертатимуть увагу на мовні ознаки або на те, у військових чи сепаратистів хочуть грати діти у дворі. Необдумані відповіді можуть призвести до замкненості та ізоляції дитини серед однолітків.

«Аби згадки про війну не викликали паніку, депресію чи неадекватні дії, треба не просто розповісти дитині про бойові дії або куди заховатись під час обстрілу. Краще акцентувати увагу на речах, які викликають позитив». З дитиною можна написати лист чи намалювати картинку військовим, взяти участь у будь-якій акції на підтримку солдатів. 

Проте, є випадки, коли говорити з дітьми мають уже фахівці. «Існують кілька таких «тривожних дзвіночків», на які мають звертати увагу дорослі». Найпоширеніші з них – порушення сну, спалахи агресії або пасивність та замкненість. Також слід задуматись, якщо дитина з острахом вдивляється в темряву або часто плаче без причини. Звичайно, наявність однієї або двох ознак не має вказувати на те, що у дитини посттравматичний синдром або невроз, але звернення до фахівців зайвим не буде. 

Пам'ятка батькам

щодо надання психологічної допомоги дітям, які прибули із зони АТО

Заради збереження психічного здоров’я дітей, які побували в зоні АТО, фахівці психологічної служби надають наступні рекомендації батькам та родичам цих дітей:

1. Запевніть дитину, що ви зробите все, щоб вона була у безпеці. Ваша реакція багато в чому визначає те, як буде реагувати на подію дитина.

2. Вимкніть телевізор. Розгорнута засобами масової інформації навколо події кампанія може бути травматичною.

3. Майте на увазі, що реакція дитини може бути різною в залежності від віку. Особливо вона може впливати на підлітка. Будьте уважні до поведінки дитини і зверніться за професійною допомогою, якщо зміни в поведінці особливо гострі й тривалі. Майте на увазі, що ваша дитина може бути дратівливою, гиперактивою, тривожною, виявляти труднощі сну і харчування, зміни в поведінці (наприклад, не захоче більше грати з друзями на вулиці), але майте на увазі. що це нормальні реакції на ситуацію стресу, яку вона пережила. Почуття дітей часто знаходять вираження в тілесних реакціях (головний біль, біль у животі тощо) та поведінці (дратівливість, лють). Якщо ці симптоми тривають довше двох тижнів, зверніться за допомогою.

4. Поговоріть з дитиною про те, що сталося. Будьте правдиві. Те, скільки ви можете сказати дитині і як ця інформація повинна бути сформульована залежить від віку. Основне завдання незалежно від віку - це допомогти дитині відновити відчуття безпеки.

Для дошкільнят досить визнати, що «щось недобре сталося, мама і тато засмучені, але з ними все нормально, і вони захистять тебе від біди».

Початкова школа. З'ясуйте, що вони знають про все, що з цього приводу думають, що чули від інших дітей. У цьому віці діти мають потребу в логіці і розумінні. Завірте молодших дітей також, що ніякі їхні проступки не є причиною того, що сталося.

Середня школа. Ви можете поділитися інформацією, яка у вас є. Постарайтеся організувати обговорення, знову ж з'ясуйте, що дитина чула і дізналася з інших джерел. Деякі підлітки можуть робити вигляд або стверджувати, що їх це не зворушило, або, навпаки, бути дуже збудженими. Обидва типи реакцій нормальні в підлітковому віці. Не змушуйте дитину виходити на обговорення, поки він не буде готовий до цього.

5. Спокійно висловіть свої емоції, але пам'ятайте, що ваше врівноважена поведінка буде більше сприяти почуттю безпеки. Допоможіть дитині усвідомити його власні почуття. Підкресліть, що це - нормально відчувати ті почуття, які в ситуації, що склалася, захопили його.

6. Приділяйте дитині більше часу і уваги. Допоможіть дитині заспокоїтися як через психологічний канал, так і фізичний - дитині може знадобитися не тільки більше ласки і уваги, але також більше виходу фізичної енергії.

Вкладання спати може бути дуже важливим моментом. Використовуйте його для того, щоб побути з дитиною, почитати йому казку тощо.

7. Дозвольте дитині задавати питання, говорити про події, висловлювати свої почуття. Забезпечте її необхідним матеріалом - пластиліном, фарбами, журналами.

8. Грайте з маленькою дитиною, щоб допомогти їй відіграти свої страхи і занепокоєння.

9. Дитина може повторювати знову і знову гру або розповідь. Це може бути втомливим для батьків. Однак це важливо для дитини. І вона стежить за реакцією на її розповідь батьків. Якщо ж дитина застряє і повторення триває багато тижнів без зміни, зверніться до психолога.

10. Дотримуйтеся розпорядку в їжі, гри, сні. Це допоможе дитині відновити почуття стабільності і безпеки. Уникайте непотрібних змін.

11. Діти особливо чутливі після травматичної події. Вони можуть гостро реагувати на звуки, запахи, місця, які нагадують їм про подію. Майте на увазі, що ці чинники можуть викликати сильні емоційні реакції через багато часу після травматичної події. Пам'ятайте, що діти виживають і відновлюються після травматичної події. Дайте дитині і собі час на це.

12. Зверніться за допомогою, якщо ви самі відчуваєте себе тривожно й засмучено. Ви зможете бути кориснішим для дитини, якщо ви будете вести себе спокійно і впевнено.

Говорити з малечею про війну, не уникати питань про смерть, військових та захист батьківщини, не нехтувати допомогою фахівців – такими є поради психологів батькам, які потрапили до зони бойових дій або знаходяться поблизу.
Проте, найцінніше, що можуть зробити батьки,- це донести до свідомості дитини, що мир краще за будь-яку війну.

Поради родинам учасників АТО

Учасник АТО повернувся додому. Не спить, дратується, часто зривається… Що робити?

1. Поки боєць перебуває в зоні АТО, не розповідайте йому про свої страхи і тривоги, не плачте в трубку. Людина в зоні бойових дій живе на межі своїх можливостей. Якщо у бійця не буде впевненості, що вдома все добре, — він не зможе ефективно виконувати бойові завдання. Дайте йому зрозуміти, що вдома на нього дуже чекають, за нього переживають, його люблять і знають, що він повернеться живий, здоровий, із перемогою.

2. Переживання в сім'ях бійців неминучі, але градус хвилювання можна знизити. Обмежте собі доступ до ЗМІ і захистіть себе від повідомлень "все пропало, всіх зливають". Є зв'язок з вашим сином/чоловіком/братом — з ним все добре. На все інше краще не звертати уваги.
3. Вільний час варто витратити не на телевізор, а на якусь волонтерську діяльність. Наприклад, у госпіталі. Займайте свій час і думки роботою на перемогу. Не можна давати собі можливість лінуватися. З ліні і часу на вільну філософію на політичні теми нічого доброго не вийде. Краще переходите від слів до практики. Від маленького кроку окремої людини складається загальний настрій сім'ї, вулиці, міста і країни.

4. Найскладніше у поточній ситуації матерям військових — вони часто на межі відчаю. Вкрай важливо, щоб поряд була людина морально сильніша, здатна контролювати емоції.

5. Приготуйтеся, що боєць, який повернувся із зони бойових дій, — це вже інша людина, яка отримала унікальний досвід. Його потрібно прийняти разом з новими поглядами, знайомствами, проблемами, страхами і, можливо, проявами агресії. Повернення до мирного життя може затягнутися, але без любові, турботи, тепла і найголовніше — прийняття сім'ї воно стане практично неможливим.

6. Пам'ятайте: людина, що пройшла війну, стала набагато більш сильнішою, мудрішою і досвідченішою. Він повернувся. Живий. Повернувся саме до вас. Все інше — труднощі, які можна пережити, якщо ви націлені прожити з людиною щасливе життя.

7. Не відгороджуйтеся. Якщо боєць залишається сам на сам зі своїми спогадами, виникає внутрішній конфлікт, який буде лише посилюватися. Виходів із конфлікту може виявитися багато, та всі вони будуть деструктивними для особистості і соціуму.

8. Слухайте його. Це важливо. Боєць повинен зрозуміти, що поряд людина, яка прийме його будь-яким. Що він потрібен. Багато хто  закривається в собі, якщо бачить: дружина відкидає його новий досвід, не хоче чути про вбивства і кров. Але він-то цього не може забути, а поділитися йому більше ні з ким. Це може спровокувати серйозні проблеми з психікою. Дім повинен стати для нього місцем, де можна розслабитись і розкритися.

9. Забороніть собі ображатися. Не можна будувати здогади типу "він зі мною не говорить, тому що ..." Не можна почуватися жертвою. Людина була в ситуації, де все по-справжньому. У зоні бойових дій немає дипломатії, до якої ми звикли у повсякденному житті: там щось не скажи, тут посміхнися, умовності збережи, так не зроби. Боєць налаштований категорично, він так звик. Через це можуть виникати конфлікти.

10. Щоб чоловік швидше адаптувався, залучайте його активніше у повсякденне життя. Він має бачити: він тут потрібен і не є тягарем. В іншому разі у свідомості бійців виникає розлом: там він герой, а тут дружина робить усе сама, щоб він начебто відпочив. Не "жалійте" його, втягуйте у побутові дрібниці.

11. Якщо немає різко агресивних форм поведінки, не можна відгороджувати дітей від батька. Дитина — це додаткова ниточка, яка прив'язує бійця до реального життя. Діти розуміють більше, ніж вам здається. Їхня чуйність і співпереживання можуть стати для батька рятівними.

12. Якщо йому починають снитися кошмари — зверніться до психотерапевта або психолога. Приклад: боєць повернувся додому без видимих фізичних ушкоджень. Однак, коли дружина вимикала світло й вони лягали спати, йому здавалося, що поруч сепаратист, який може його задушити. Він починав захищатися. Ситуацію врятувала порада психолога залишати увімкненим нічник. Людина прокидається від кошмару, бачить, що вдома, життю нічого не загрожує, жодних сепаратистів немає — поруч кохана дружина.

13. Нерідко учасники бойових дій кажуть, що пропадає сексуальний потяг і з'являється агресивний настрій. З цим можна впоратися. Підходьте до чоловіка збоку, при цьому говоріть щось лагідним голосом. Погладжуйте йому спину і плечі, ніжно обіймайте. Його потрібно привчати, що вся небезпека минула і удару в спину не буде.

14. Якщо чоловік не виносить фізичних контактів у принципі — приготуйтеся до того, щоб день за днем, можливо — тиждень за тижнем налагоджувати контакт. Згадайте, як годували в парку білочку. Ви простягуєте їй руку з горіхами і чекаєте, поки вона не зрозуміє, що ви бажаєте їй добра — хочете погодувати її саме зі своєї руки. З людиною механізм той самий. Дайте чоловікові зрозуміти, що він може прийти до вас у будь-який момент. Ось ваша рука, ви поруч і будете чекати стільки, скільки потрібно.

15. Буває, що людина довго мовчить, але в якийсь момент зривається і починає трощити все навколо. Намагайтеся прибрати всі колючо-ріжучі предмети, щоб вони не потрапили під руку, обмежте перебування людини на кухні. Зацікавте її більшість часу проводити в і16. При проявах агресії на словах — говоріть із людиною спокійно. Так, усередині все закипить, але піддаватися на цю агресію не можна. Своєю поведінкою, інтонацією і реакцією дайте зрозуміти, що ви усвідомлюєте, як йому важко. Або що вам складно це зрозуміти, але від того, що на вас кричать, зрозуміліше не стає.

17. Агресія рідко виникає в колі сім'ї. Здебільшого у компаніях — хтось сказав зайве слово, неправильно зрозумів, не так подивився. Якщо ваш чоловік/брат/друг починає заводитися — разом із друзями виведіть його з зони ризику. Оберігайте його від людей, які можуть спровокувати його на конфлікт.
 18. Якщо прояви агресії супроводжує зловживання алкоголем — негайно зверніться до фахівців. Спиртне гарантує непередбачуваність у будь-якому стані.

19. Якщо людина приїхала із зони АТО напідпитку, не тверезіє кілька днів і це не властива для неї поведінка — відразу звертайтеся до нарколога чи психотерапевта. Коли у людини виникає абстинентний синдром (похмілля) — це залежність. На наступній стадії похмілля не з'явиться — тобто організм уже не пручається, людині потрібно кілька грамів алкоголю, щоб прийти у стан ейфорії. Це вже не побутовий алкоголізм, це залежність, яку треба лікувати терапевтично. Те саме з залежністю від легких наркотиків — це мають лікувати фахівці.

20. Багато бійців АТО скаржаться на болі у спині. Носіння бронежилета і тривалі переміщення на бронетехніці можуть призвести до  проблем із хребтом. Хай чоловік пройде обстеження. Якщо фізичних розладів не виявили, то травма є психосоматичною. Потрібні розслаблюючі масажі, фізіотерапевтичні процедури, плавання, гімнастика.

21. Якщо боєць не хоче йти до психолога або психотерапевта, хоча потребує їхньої допомоги, то фахівець сам має прийти до нього. Знайдіть спосіб, аби у вашому колі спілкування з'явилась людина, що встановить довірчі взаємини з бійцем і допоможе йому усвідомити деякі моменти в його поведінці.

22. Якщо людина не хоче йти до психолога, але готова йти на сповідь до духівника — йдіть до церкви. В окопах атеїстів немає.

Психологічні рекомендації  вчителям щодо роботи з дітьми-переселенцями у конфліктний та постконфліктний період.

Діти, що приїхали до нас з зони АТО пережили безліч різних стресових ситуацій. Як і дорослі, більшість дітей справляються з численними стресами, пов'язаними з положенням переселенця, однак вони в більшості випадків травмують дитячу психіку, в результаті чого деякі діти стають психологічно вразливими. І це цілком зрозуміло, адже ці діти часто втрачають батьків, близьких людей, які за ними доглядали, братів і сестер, родичів і друзів, свій будинок, майно, іграшки, знайоме оточення, звичний образ повсякденного життя.

У навчальних закладах при роботі з дітьми-переселенцями важливо не робити ніяких припущень про те, що вони пережили, і не наклеювати на них ярликів "не такий, як усі" або "травмований". У кожної дитини була своя втрата, психологічна травма, і всі діти по-різному реагують на ці переживання.

Влаштована в житті людина знаходиться в центрі цілої системи взаємин. Переселенців надзвичайні обставини зривають з якоря, позбавляють опори. Люди, що мають соціальну допомогу і надають освіту, повинні допомагатиїм відновити зв'язки в цій павутині проблем. Школи, зокрема, можуть допомогти дітям зав'язати нову дружбу, відновити роль і статус.

Надання цим дітям емоційної підтримки є невід'ємною частиною шкільної політики щодо біженців, і це питання не можна розглядати у відриві від таких питань, як забезпечення дружньої атмосфери, позитивних зв'язків між сім'єю і школою. Школа, в якій задовольняються потреби дитини, яка опинилася у складних життєвих обставинах в навчанні і соціальному спілкуванні, - це саме та школа, де дитина відчуває себе щасливою. І навпаки, скільки б не допомагали дитині порадами, вона не буде щасливою, якщо стикається з нерозумінням у  школі.

Одні діти-біженці можуть пристосовуватися і знаходять своє місце в новій школі. Інші спочатку почувають себе розгубленими і нещасними, але потім цілком здатні добре вчитися. Менша частина таких дітей виявляють ознаки порушення поведінки. Важливо, щоб педагоги були уважними і знали, коли і що викликає у дітей поганий настрій. Тільки за такої умови можна надати потрібну підтримку.

Якщо у дитини виникають труднощі в школі, надзвичайно важливо негайно встановити гарний зв'язок з батьками або іншими основними опікунами.Іноді проблеми батьків і дитини можуть бути тісно взаємо пов'язані. Надзвичайні обставини часто руйнують сімейні стосунки: діти можуть позбутися батьків або основних опікунів. Ще частіше діти позбавляються уваги своїх батьків, які бувають настільки поглинені турботою про виживання і власними проблемами, що не можуть приділяти маленьким дітям ту увагу, якої вони потребують.

Для багатьох вимушених переселенців ізоляція і відсутність підтримки є важливими факторами ризику. Якщо біженці-діти відчувають труднощі в школі, важливо перевірити, чи мають вони і їхні родини підтримку з боку місцевого населення, чи відвідують позашкільні гуртки, чи мають доступ на ігрові майданчики.

Будь-яка дитина, що викликає тривогу, повининна спостерігатися протягом деякого періоду часу. Педагогам слід уникати робити поспішні висновки або наклеювати на дитину готовий ярлик. Вони повинн іспробувати з'ясувати біографію дитини і відомості про те середовище, з якої вона вийшла, а також причини її поведінки.

Прихід в нову школу часом викликає страх у багатьох дітей. Є школи, наприклад, великі і галасливі, і діти можуть в них почувати себе втраченими, особливо коли у них мало друзів. Хоча під час уроків дитина ще абияк може справлятися з труднощами, на перервах вона може почувати себе зовсім нестерпно. Тому рекомендовано, щоб в школах були безпечні місця, наприклад кімната або яке-небудь тихе місце, де діти можуть посидіти, якщо їм не хочеться брати участь в іграх на майданчиках.

Діти сімей біженців і вимушених переселенців відчувають проблеми різноманітного характеру: побутові, матеріальні, психолого-педагогічні, що призводить до різних форм психосоціальної та педагогічної дезадаптації. Багато дітей сімей мігрантів демонструють задовільне ставлення до навчання, слабку ініціативність, відхилення особистісного розвитку (занижена самооцінка, підвищена тривожність, знижене самопочуття, активність, настрій; мають місце прояви агресивності, порушення поведінки).

Дітям, котрі пережили психологічну травму, досить важко зрозуміти, що сталося з ними. Це пов'язано, насамперед, з їх віковими особливостями, їм бракує соціальної, фізіологічної та психологічної зрілості. Дитина не в змозі повністю усвідомити зміст того, що відбувається, вона просто запам'ятовує саму ситуацію, свої переживання в ту мить (в пам'ять врізається вереск гальм, свист падаючого снаряда, гул вертольотів, звуки ударів, вибуху, жар вогню і т. д.).Інтенсивність переживань може бути занадто сильною для дитини, і вона стає дуже вразливою.

Травмовані діти висловлюють свої, пов'язані з пережитим, почуття через поведінку. Так, у дітей дошкільного віку (від 4 до 7 років) відзначається прагнення до одноманітної гри з використанням предметів, що мають відношення до психотравми.

Спектр посттравматичних симптомів у дітей включає в себе зміни на фізіологічному, емоційному, когнітивному, поведінковому рівнях.

До загальних посттравматичних симптомів, характерних для дитячого віку, відносяться:

На фізіологічному рівні:

1. Порушення сну, часті пробудження під час сну внаслідок кошмарів.

2. Багато дітей скаржаться на болі в животі, головні болі, що не мають фізичних причин.

3. Часте сечовипускання.

4. Розлад стільця.

5. Тремтіння, посмикування.

6. Соматизація - стан, пов'язаний з рецидивуючими соматичними скаргами тривалістю кілька років.

На емоційному рівні:

1. Загальна і найперша реакція на пережитий стресс, страх, тривогу. З часом у дітей можуть розвиватися специфічні фобії; розлад тривожної розлуки, порушення характеризується вираженою тривогою, внаслідок відділення дитини від звичної турботи про нього, страх засипати в темряві одному.

2. Деякі діти часто відчувають почуття провини за те, що трапилося, у них формується уявлення про те, що «погані речі трапляються з поганими дітьми» і вони сприймають хвилювання і страхи батьків як викликані власною поведінкою.

3. Психотравмовані діти стають більш дратівливими.

4. Розвивається депресія.

5. Діти стають плаксивими.

На когнітивному рівні:

1.У травмованих дітей погіршується концентрація уваги, вони стають неуважними.

2. Порушується пам'ять, діти стають забудькуватими, часто діти не можуть пригадати важливу персональну інформацію, зазвичай травматичного або стресового характеру.

3. Диссоціативна фуга. Характеризується нездатністю згадати минуле і безладом, плутаниною, в поєднанні з раптовим і несподіваним втікання з дому.

4. У травмованих дітей часто з'являються думки про смерть.

На поведінковому рівні:

1.У травмованих дітей можлива різка зміна поведінки: вони не хочуть розлучатися з батьками навіть ненадовго, деякі можуть в прямому сенсі слова чіплятися за батьків і мати потребу в їх постійній присутності, фізичному контакті з ними і заспокоєнні.

2. Багато дітей часами повертаються до поведінки, властивому молодшому віку. Деякі мочаться в ліжко, втрачають навички охайності, смокчуть пальці або взагалі поводяться як малюки.

3. Травмовані діти стають більш впертими, гнівними, агресивними. Їх поведінка характеризується ворожістю і конфліктністю по відношенню до інших.

4. У травмованих дітей зазвичай відзначається широке коло проявів страхового або избегающего поведінки - таких, як страхи виходити з дому, залишатися одному або бути в замкненому просторі.

5. Розлад реактивної прихильності характеризується помітним порушенням розвитку соціальних навичок до п'ятирічного віку. У важких випадках ці симптоми можуть тривати протягом декількох місяців.

Психотерапия с детьми в стрессовых и постстрессовых состояниях

Настоящая глава посвящена описанию симптоматики и общих направлений коррекции стрессовых состояний, возникающих в результате психологической травмы — острых и отсроченных (посттравматических). Понятие "психологическая травма", введенное в трудах З. Фрейда и К. Г. Юнга, рассматривалось в психоаналитическом ключе. Однако в последние десятилетия оно стало использоваться представителями самых разных научных школ и приобрело намного более широкое значение.

Психологической травмой (психотравмой) называют особо тяжелые переживания, грубо нарушающие нормальную психическую жизнь человека. Психотравма может быть следствием как внешних жизненных обстоятельств, так и внутриличностного конфликта (столкновения несовместимых побуждений). Тяжелая психотравма может приводить к пограничным психическим расстройствам, наиболее специфичными из которых являются острая реакция на стресс и посттравматическое стрессовое расстройство.

Острая реакция на стресс (ОРС) развивается в первые минуты или часы после воздействия психотравмирующей ситуации. Ее продолжительность варьируется от нескольких минут до нескольких дней. Главные признаки ОРС — высокое эмоциональное напряжение, сужение сознания, фрагментарная ориентировка в месте и времени, грубые нарушения организации психической деятельности, выраженные физиологические проявления: учащение сердцебиения, потливость, тошнота, нарушения сна и аппетита.

Посттравматическое стрессовое расстройство (ПТСР) возникает как отсроченная, отставленная или затяжная реакция на действие длительного и (или) особо тяжелого стресса[1]. ПТСР может развиться и в том случае, если непосредственно после психотравмы не наблюдалось острого стрессового состояния. Его первые проявления могут быть отставлены на несколько месяцев от психотравмы (до полугода, а в отдельных случаях даже больше). Это хроническое заболевание, которое характеризуется волнообразным течением с периодическими обострениями. Причиной таких обострений часто становятся новые стрессы, а также ситуации, напоминающие о психотравме. Дети и подростки представляют собой группу риска по отношению к ПТСР, поскольку у них еще недостаточно развиты личностные ресурсы, позволяющие эффективно справляться с последствиями травматических ситуаций.

Причины и проявления психологических травм у детей и подростков

Причины психологических травм никогда не лежат целиком вне психики человека. Даже, казалось бы, чисто внешнее, объективное событие приводит к психотравме не само но себе, а в результате его определенного восприятия субъектом. Событие, порождающее острый стресс у одного человека, может быть относительно легко пережито другим. Однако имеются некоторые типичные причины психологических травм (экстремальные ситуации).

Экстремальные ситуации могут быть как локальными, так и массовыми. Локальные экстремальные ситуации затрагивают отдельного человека или отдельную семью. Это может быть автокатастрофа, пожар в квартире, ситуация, угрожающая жизни и здоровью, тяжелая болезнь самого человека или кого-то из его близких, смерть кого-либо из членов семьи. Для ребенка источником психологических травм часто служат семейные конфликты, в особенности — развод родителей.

Наиболее травматичные случаи — это насильственная смерть и суицид (самоубийство). Для ребенка особенно травматичная смерть кого-либо из родителей. Психотравма бывает особенно глубокой в тех случаях, когда ребенок был непосредственным свидетелем смерти. Источником тяжелых психологических травм становится насилие — как внутрисемейное, так и внесемейное. Особенно глубокие психологические травмы возникают в результате сексуального насилия. Младенцу тяжелую психотравму может нанести длительная разлука с матерью[2].

Массовые экстремальные ситуации затрагивают большие группы людей. Иногда это может быть целый город или даже регион. Причинами этого становятся:

• стихийные бедствия (наводнения, землетрясения, ураганы, цунами, извержения вулканов и т.п.);

• техногенные катастрофы (крушения транспорта, разрушение зданий, аварии на производстве, крупные пожары и т.п.);

• социальные бедствия (войны, теракты, крупномасштабные социально-политические кризисы и т.п.).

Основные проявления психологической травмы сходны, независимо от того, вызвана ли она локальной или массовой психотравмирующей ситуацией, порождена ли она природной, техногенной или социальной катастрофой. Однако в случаях массовых катастроф эти проявления бывают особенно сильно выражены.

Систематическое изучение последствий психологической травмы у детей и подростков началось сравнительно недавно. Еще в 1980-х гг. высказывалось мнение, что переживание катастрофы не приводит к существенным нарушениям психического развития[3]. Предполагалось, что благодаря пластичности детской психики негативное воздействие экстремальных ситуаций может быть сравнительно легко преодолено без специальной психологической помощи. Однако последующие исследования этого не подтвердили. Было установлено, что даже спустя несколько лет после пережитой психотравмы у детей и подростков сохраняются существенные психологические нарушения, интенсивность которых со временем не уменьшается[4].

Первой реакцией па тяжелую психологическую травму часто становится шоковое состояние, подверженность которому особенно высока у детей. Оно может проявляться в форме патологической заторможенности или, напротив, хаотического патологического возбуждения. В первом случае ребенок бледен, малоподвижен (вплоть до ступора), его движения замедлены. В его позе отражается общая скованность, напряженность. Мимика выражена слабо ("маскообразное лицо"). Выражение лица может быть нейтральным, грустным или испуганным. Речь бедная, тихая, вплоть до еле слышного шепота. Иногда наблюдается мутизм. Реакция на внешние воздействия резко ослаблена. Ребенок может не отвечать на задаваемые ему вопросы, не обращать внимания на окружающих, пытающихся вступить с ним в контакт.

При патологическом возбуждении наблюдается высокая, но нецеленаправленная двигательная активность. Ребенок может куда-то бежать, метаться по комнате, кричать, громко плакать. Возможны агрессивные или деструктивные (разрушительные) действия. При патологическом возбуждении, так же как и при патологической заторможенности, резко снижена реакция на любые внешние воздействия. Нередко эти состояния у одного и того же ребенка чередуются: заторможенность сменяется возбуждением, затем снова наступает заторможенность и т.д.

Таким образом, общей характеристикой шокового состояния в обеих его формах является отсутствие целенаправленной активности и снижение контакта с окружающим миром. Типичны также острые вегетативные реакции, грубые нарушения сна, отказ от еды. В медицинской классификации шоковому состоянию соответствует диагноз ОРС.

На следующем этапе к ребенку возвращается способность к целенаправленной деятельности, хотя се продуктивность все еще существенно снижена, типичны падение активности, астения. В благоприятном случае -если в целом психика ребенка достаточно устойчива, если ему оказана необходимая психологическая помощь и поддержка — начинается возвращение к нормальному состоянию. В более тяжелых случаях данный этап характеризуется появлением симптомов ПТСР.

Детальный анализ психологических последствий психотравм у детей и подростков провели У. Юл и Р. М. Уильяме[5]. Они называют следующие наиболее распространенные симптомы:

• нарушения сна;

• трудности сепарации (стремление постоянно находиться рядом с родителями, спать вместе с ними и т.п.);

• снижение способности к концентрации (в частности, трудности в сосредоточении на школьной работе), временное снижение памяти, утрата некоторых навыков, имевшихся ранее;

• навязчивые мысли, страхи, повышенная настороженность и подозрительность;

• нарушения общения с родителями и сверстниками;

• утрата жизненных перспектив;

• раздражительность;

• чувство вины, депрессия;

• повышение уровня тревожности, вплоть до приступов паники.

Многие исследователи указывают, что у детей, испытавших психологическую травму, наблюдается постоянное воспроизведение пережитого в разных формах: в ярких устрашающих визуализациях (флэшбэк), в многократных играх на тему травматического события, в кошмарных сновидениях. Дети ожидают и боятся реального повторения этого события[6], стараются постоянно контролировать ситуацию, боятся закрыть глаза, потерять из виду родителей. Психотравма часто приводит к обострению эмоциональных или поведенческих нарушений, имевшихся раньше. Капризный ребенок становится еще более капризным, замкнутый — еще более замкнутым и т.д.

Нередко окружающие взрослые замечают в первую очередь нарушения в поведении ребенка, не видя стоящих за ними эмоциональных проблем. Наиболее заметны такие формы поведения, как агрессия, деструктивные (разрушительные) действия, негативизм. У подростков нередко наблюдается использование психоактивных веществ (алкоголя, наркотиков), которые способствуют временному повышению настроения, помогают хотя бы ненадолго забыть о травмирующем событии.

Одним из самых типичных последствий психологической травмы у детей является регрессия, т.е. возврат к формам поведения и взаимоотношений с окружающими, типичным для предшествующих возрастных периодов. Это может быть, к примеру, стремление подростков играть в "дошкольные" игры, спать с родителями и т.п. Регрессия свидетельствует о наличии психологического кризиса, преодоление которого является необходимым условием дальнейшего развития личности.

Демонстрируя инфантильное поведение, ребенок осознанно, а в большинстве случаев бессознательно старается вернуться к предшествующей системе отношений с окружающими. Прежняя система отношений для него более безопасна, чем нынешняя, поскольку она гарантирует ему заботу и защиту. В результате регрессии ребенок не участвует в соответствующих его возрасту формах деятельности и общения с окружающими (взрослыми и сверстниками). Это путь к психологической инвалидизации, которая может грубо нарушить все дальнейшее психическое развитие.

Если психологическую травму переживает вся семья, положение становится особенно сложным[7]. В этом случае восстановлению социальной ситуации развития, адекватной возрасту ребенка, препятствует не только его собственное состояние, по и неспособность родителей построить с ним правильные отношения. В частности, они нередко боятся даже ненадолго отпустить от себя ребенка, поддерживая и культивируя симбиотическую связь с ним. Вместе с тем иногда родители эмоционально дистанцируются от ребенка, не зная, как реагировать па те или иные его проявления или опасаясь заразить его своими собственными негативными переживаниями. Таким образом, в семье, пережившей психологическую травму, часто наблюдается противоречивое сочетание бытового симбиоза с эмоциональной отстраненностью. Ребенок постоянно находится около родителей, однако эмоциональное общение между ними резко ослаблено.

Последствия психотравмы могут растягиваться на неопределенно долгий период. В ряде случаев имеется риск появления заболевания, которое определяется как хроническое изменение личности после переживания катастрофы. Оно характеризуется:

• враждебным или недоверчивым отношением к миру;

• социальной отгороженностью;

• ощущением опустошенности и безнадежности;

• хроническим волнением, ощущением постоянной угрозы и существования "на грани";

• отчужденностью.

·               Это состояние нередко является пожизненным. При наличии своевременной психологической помощи риск его возникновения резко снижается.

·               [1] Horowitz M.J. Post traumatic stress disorders: psychosocial aspects of the diagnosis // International Journal of Menial Health. 1990. Vol. 19. P. 21-36. См. также: Психология посттравматического стресса. М.: Институт психологии РАН, 2009.

·               [2] См.: Боулби Дж. Создание и разрушение эмоциональных связей. М.: Академический Проект, 2006.

·               [3] Quarantelly Е. L. An Assessment of Conflicting Views on Mental Health: the consequences of traumatic events // Trauma and its Wake / C. R. Figlev (ed.). N.Y. : Brunner/Mazel. 1985. P. 4, 173-215.

·               [4] McFarlane A. C. Family functioning and overprotection following a natural disaster: the longitudinal effects of post-traumatic morbidity. Australian and New Zealand Journal of Psychiatry. 1987. Vol. 21. P. 210-218. См. также: Yule w". Smith P.Post Traumatic Stress Disorders /Rutter's Child & Adolescent Psychiatry / M. Rutter et al. (eds). Oxford : Blackwell, 2008. P. 686-697; Nader K. 0. Assessing Traumatic Experiences in Children and Adolescents: Self-Reports of DSM PTSD Criteria B-D Symptoms // Assessing Psychological Trauma and PTSD / J. P. Wilson. & Т. M. Keane (eds.). N.Y.: Guilford Press, 2004. P. 513-537.

·               [5] Юл У., Уильяме Р. М. Стратегии вмешательства при психических травмах, возникших вследствие масштабных катастроф // Детская и подростковая психотерапия / под ред. Д. Лейна и Э. Миллера. С. 275-309.

·               [6] TerrL. С. Childhood Traumas: an Outline and Overview // American Journal of Psychiatry. 1991. Vol. 148. P. 10-20. См. также: Webb, N. В. The Impact of Traumatic Stress and Loss on Children and Families // Mass Trauma and Violence: Helping Families and Children Cope (Social Work Practice with Children and Families) / N. B. Webb (ed.). New York : Guilford Press, 2004. P. 3-22.

·               [7] McFarlane A. C. Family functioning and overprotection following a natural disaster: the longitudinal effects of post-traumatic morbidity. P. 210-218.

http://doshkilla.blogspot.com/2013/06/blog-post_5.html